Реріх Микола Костянтинович

Реріх Микола Костянтинович.
(1874 – 1947)

Микола Костянтинович Реріх відноситься до плеяди видатних діячів російської і світової культури. Художник, вчений, мандрівник, громадський діяч, письменник, мислитель - його багатогранне дарування порівнянне за своєю величиною хіба що з титанами епохи Відродження. Творча спадщина М.К. Реріха величезна - більше семи тисяч картин, розсіяних по всьому світу, незліченні літературні твори - книги, нариси, статті, щоденники...

Микола Костянтинович Реріх народився 9 жовтня 1874 року в Петербурзі в сім'ї відомого нотаріуса Костянтина Федоровича Реріха.

З дитячих років його приваблювали живопис, археологія, історія і, передусім, найбагатша культурна спадщина Сходу. Усе це, злите воєдино, пізніше дало дивовижний результат і зробило творчість Миколи Костянтиновича унікальною і яскравою.

Після закінчення гімназії Карла Мая в 1893 р. Микола Реріх одночасно поступає на юридичний факультет Петербурзького університету (закінчив в 1898 р.) і в Імператорську Академію мистецтв. З 1895 року займається в майстерні знаменитого Архипа Івановича Куинджи. В цей час він тісно спілкується з відомими діячами культури того часу - В. В. Стасовим, І.Є. Репіним, М.А. Римским-Корсаковим, Д.В. Григоровичем, С. П. Дягілевим.

У 1897 році М.К. Реріх закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і його дипломна картина «Гонець» була придбана відомим збирачем творів російського мистецтва П. М. Третьяковим.

М.К.Реріх з синами.
(1914 – 1915)

Вже у 24 роки Микола Костянтинович стає помічником директора Музею Імператорського Товариства Заохочення Мистецтв і одночасно помічником редактора художнього журналу «Світ мистецтва».

У 1899 році він знайомиться з Оленою Іванівною Шапошниковой, що стала для нього вірною супутницею і духовним соратником на все подальше життя. Єдність поглядів і глибока взаємна симпатія дуже швидко переросли в сильні і трепетні почуття, і в жовтні 1901 року молоді люди одружилися. Все своє життя вони пройдуть пліч-опліч, творчо і духовно доповнюючи один одного. Олена Іванівна розділить всі прагнення і починання Миколи Костянтиновича. У 1902 р. у них народиться син Юрій, майбутній вчений-сходознавець, а в 1904 р. - Святослав, який обере ту ж дорогу, що й батько.

У своїх книгах М.К. Реріх називав Олену Іванівну «натхненницею» і «другиней». Їй першій він показував кожну нову картину і високо поціновував її художню інтуїцію і тонкий смак. Багато полотен художника було створено на основі образів, думок і творчих осяянь Олени Іванівни. Але її задуми були не лише в його картинах - важко назвати хоч би одну галузь у діяльності М.К. Реріха, де б їх не було. За кожною творчою дією Миколи Костянтиновича, за його віршами й казками, за його картинами й подорожами завжди стоятиме Олена Іванівна. За свідченням С. М. Реріха: «Співпраця М[иколи] К[остянтиновича] і О[лени] І[ванівни] була рідкісною комбінацією повнозвучного звучання на усіх планах. Доповнюючи один одного, вони як би зливалися у найбагатшій гармонії інтелектуального і духовного вираження».

У 1903 - 1904 рр. М.К. Реріх разом з дружиною здійснює подорож по староруських містах Росії. Вони побували більш ніж у 40 містах, відомих своїми древніми пам'ятниками. Метою цієї «поїздки по старовині» було вивчення коренів російської культури. Результатом подорожі стала не лише велика серія картин художника, але і перші статті М.К. Реріха, в яких він одним з перших підняв питання про величезну художню цінність староруського іконопису та архітектури.

До цього ж періоду відносяться і роботи художника на релігійні теми, виконані у вигляді розписів та ескізів мозаїк для російських храмів (в тому числі і в Україні – ред.).

М.К. Реріх. Покров Богородиці.
(1906 – 1907)
Мозаїка виконана В. А. Фроловим.
Церква Покрови Богородиці.
Село Пархомівка Київська область

Багатогранний талант Миколи Костянтиновича Реріха яскраво проявився в його роботах для театральних постановок. Під час знаменитих «Російських сезонів» С. Дягилева в оформленні М.К. Реріха проходили «Половецькі танці» з «Князя Ігоря» Бородина, «Псковитянка» Римского-Корсакова, балет «Весна священна» на музику Стравінського. Завдяки Олені Іванівні Микола Костянтинович познайомився з працями видатних мислителів Індії - Рамакрішни і Вивікананди, з літературною творчістю Р. Тагора, разом вони вивчали Упанішади.

Знайомство з філософською думкою Сходу знайшло своє відображення в творчості М.К. Реріха. Якщо в ранніх картинах художника визначальними сюжетами була древня язичницька Русь, барвисті образи народного епосу, первісна велич ще не доторканої природної стихії («Місто будують», «Ідоли», «Заморські гості» та ін.), то вже з середини 1900-х років тема Індії і Сходу все частіше звучить на його полотнах і в літературних творах.

У 1916 році через важку хворобу легенів М.К. Реріх за наполяганням лікарів разом з сім'єю переїжджає у Фінляндію (Сердоболь), на узбережжі Ладозького озера. Близькість до Петрограду дозволяла час від часу виїжджати в місто на Неві і займатися справами Імператорської Школи Товариства Заохочення Мистецтв. Проте після революційних подій 1917 року Фінляндія закрила кордони з Росією і М.К. Реріх з сім'єю виявився відрізаним від Батьківщини.

У 1919 році, отримавши запрошення зі Швеції, Микола Костянтинович їде з виставками по країнах Скандинавії, а восени того ж року він приймає запрошення С.П. Дягілєва оформити у Лондоні російські опери на музику М.П. Мусоргського і А.П. Бородіна і виїжджає з сім'єю до Англії.